Антон Прохоров
Автор блогу ПроПоходи. Свої перші гірські кроки зробив 25 років тому в Алтайських горах. Зараз живу і працюю в Києві. Обожнюю гори, рух, складні задачі і легке спорядження.

Це розповідь не суто про гірський похід, а про нашу тижневу подорож Румунією автомобілем, впродовж якої ми хотіли захопити, окрім гір, інші визначні місця, що радили друзі. Сама країна вразила нас настільки, що мовчати про побачене не маємо сил.

В якості аперетиву, нарізка відео з нашої мандрівки, аби ви зрозуміли, чи варто читати далі.

Ми багато ходимо в гори. Дуже. І в більшості наші походи проходять Карпатами, адже дістатись до них надзвичайно просто, стежки добре розмічені, а різні куточки Карпат не схожі один на інший. Навіть з дуже і дуже частими вилазками в гори ми досі відкриваємо для себе в Карпатах нові неймовірні маршрути, як, наприклад, Гринявські гори, де ми побували на початку літа.

Та, часом, хочеться чогось іншого і більшого. Тоді думки летять в Татри і впираються в заборону на намети; або в Альпи, де основною перешкодою є вартість перельоту, якщо подорож не запланована завчасно. Цього разу думками ми пішли не на захід, а на південь і там нашу увагу привернула Румунія. З карти ми побачили, що гори займають значну її площу, а фотографії показали, що в північній частині вони схожі на Карпати, а в південній – на Альпи. Коли ми почули, що південна частина румунських гір зветься Трансильванськими Альпами, всі сумніви розвіялись і рішення “Румунія” було остаточно прийнято.

Виїзд намітили за два тижні, але підготовкою ми активно зайнялись лиш в останні пару днів перед мандрівкою. Як завжди, пішли по друзям з запитаннями “хто був?” і “що можна подивитись?”. В результаті отримали на карті півтора десятки точок, розкиданих по країні, і усвідомили, що за тиждень часу, а саме стільки ми мали на мандрівку, побачити все неможливо, якщо їхати громадським транспортом. Тому вирішили брати машину. А це цікавий новий досвід, адже раніше досліджувати країни машиною нам не доводилося.

Ранок в горах

Останню ніч перед виїздом ми склали орієнтовний маршрут і на ранок вирушили до Чернівців, де на нас чекали пакунки зі спорядженням на тестування, яке ми планували випробувати в горах. В Чернівцях ми зайшли в гості до друзів, які додали на нашу карту ще декілька точок і маршрут був відкорегований, адже ми вже розуміли, що втратили половину першого дня на очікування посилки, а кількість місць, які заслуговують на відвідини, лише збільшилась.

Врешті-решт, наш план виглядав наступним чином: кам’яні зубці біля гори Rarau – соляна печера Salina Turda – місто Sibiu – шосе Transfagarasan – радіальний вихід на гору Negoiu – радіальний вихід на найвищу вершину Румуніі, гору Moldoveanu – дамба на озері Vidraru – гірський масив Piatra Craiului – каньйон Bicaz – і останній день, якщо він лишиться – море.

Звісно, цей план був нездійсненний, але ми маємо ставити амбітні цілі, аби не нудитись в подорожах.

Добряче затримавшись в Чернівцях ми перетнули кордон лиш о дев’ятій вечора, тому до першої точки нашої подорожі, Rarau, дістались майже опівночі. Петляючі гірським серпантином з відмінним асфальтовим покриттям знайшли оглядовий майданчик зі столиками високо в горах і вирішили ночувати на ньому. Тут в нас майнула думка, що машина є достатньо великою і, розклавши задні сидіння, можемо спробувати ночувати прямо в ній. Виявилось, що це не тільки можливо, але й надзвичайно зручно, адже не треба шукати рівне місце для намету без гострих камінців, витрачати час на його розкладання-складання і переживати за вітростійкість. Припаркувався, розкрив сидіння, поклав килимок і житло готове. Прокинувшись вранці і відкривши багажник, ми могли споглядати таку красу:

Ранок в горах

Дорога приводить одразу до початку маршруту навколо зубців. Тому набору висоти майже немає. Через 150 метрів прогулянки лісом перед очима постає перша скеля.

Околиці вершини Рарау

Далі маршрут забирає праворуч і проводить по колу. Проте йти пробитим маршрутом було нецікаво і в якийсь момент ми звернули круто ліворуч, вгору, вибравши за мету невеликий перевал. З його вершини вид на зубці був ще захопливішим.

Околиці вершини Рарау

Поки фотографувалися почався дощ і лиш додав гострих вражень, адже за взуття для прогулянки були обрані сандалі, які жодним чином не пристосовані для спуску по слизькому мокрому камінню.

Околиці вершини Рарау

Нижче на спуску зняли невелике відео, аби показати вам навколишні краєвиди.

Залишок спуску був таким, що згадуватимемо ще довгий час. Стрибаючи поміж здоровенних валунів, ми добігли до стежки, яка привела нас до парковки.

Околиці вершини Рарау

Околиці вершини Рарау

Другу половину дня витратили на пошук грошей і документів які здавалися загубленими, а виявились надійно схованими в надрах машини. Тому до наступного пункту нашої програми, соляної шахти, дістались після її закриття і вирішили ставати на ніч просто на парковці поруч. Знак біля парковки сповіщав, що вона є виключно для автобусів, та жодного автобусу ми не бачили, і вирішили, що своєю ночівлею нікому не завадимо.

На ранок, коли вже пакували речі, до нас підійшов поліцейський і попросив переставити машину. Жодних залякувань штрафами чи погроз. Англійською, спокійно і ввічливо.

Salina Turda на фотографіях, які бачили в мережі, виглядала чимось космічним, а в реальності виявилась ще дивовижнішою. В її надрах доступні для відвідування дві величезні шахти. Одна з них, верхня, має розміри 80х50х40 метрів. Це приблизно футбольне поле на глибині мінус 13-го поверху, якщо рахувати від першого рівня коридорів. Від поверхні землі можна додати ще 6 поверхів. Всередині є колесо огляду, настільний теніс, більярд, міні-гольф, боулінг, кінотеатр, магазинчики.

Соляна шахта Salina Turda

Друга шахта опускається ще на 13 поверхів нижче. На її дні є солоне озеро, діаметром 70 метрів, посеред озера розташований острівець, де можна взяти на прокат човен і поплавати під куполом висотою 120 метрів. Навіть, коли знаходишся всередині, не можеш усвідомити того масштабу. Прокат човнів коштує 70 гривень за 20 хвилин. Вхід в печеру вартує 140 гривень з особи.

Соляна шахта Salina Turda

Соляна шахта Salina Turda

Повітря в печері вологе і солоне. Температура – 10-12°С. З одягу достатньо легкої футболки і тонкої фліски. Дихається всередині неймовірно легко і зовсім не хочеться виходити назовні. З цієї причини ми не помітили, як пролетів час і, замість запланованих двох годин, гуляли по печері більше чотирьох.

Соляна шахта Salina Turda

Відвідувати печеру радимо з самого ранку. Бо вже починаючи з 10:30 місця на парковці знайти буде неможливо, а кількість відвідувачів всередині значно збільшиться, разом з чергами на ліфти, сходи і човники.

Місто Sibiu, за показами навігатора, знаходиться в двох годинах їзди від соляної печери. За планом було відвідання міста та рух далі, в сторону шосе Transfagarasan. Та по дорозі нас чекав ремонт автобану, тому переїзд тривав понад три години, впродовж яких ми спостерігали за гарними краєвидами обабіч дороги.

В дорозі

Sibiu теж не подарувало додаткових хвилин, лиш навпаки, своєю красою полонило час.

В місті багато парковок, частина – безкоштовні. На одній з них, в 10 хвилинах ходу від центру, лишили авто. За бажанням машиною можна заїхати в сам центр міста.

Більшість міст в Румунії, які нам довелося бачити – це вулиці дво-три-поверхових акуратних будиночків. Багатоповерхівки зустрічаються вкрай рідко. Найвища, що бачили, мала 9 поверхів. Тому в містечках дуже затишно. Немає хаотичної каші з машин і людей.

Місто Сібіу

Місто Сібіу

Sibiu доглянуте і тихе. Незважаючи на рок-фестиваль, що був намічений в центрі на вечір, в місті було чисто і спокійно. На вулицях, на зразок Львова, багато кафе з різноманітними кухнями. Одне з них, Pasaj, було обрано місцем для вечері.

Місто Сібіу

В ньому грав легкий рок, власники володіли англійською і добре вгадували бажання в напоях. Свіжий яблучний сидр і м’ятно-імбирний лимонад на фоні головного годинника Sibiu – такою картиною завершувався наш третій день в Румунії.

Місто Сібіу

Для ночівлі обрали кемпінг Ananas, дорога до якого займає близько 10 хвилин від центру Sibiu. Гарячий душ, рівний газон для намету і парковки, обладнана кухня, пральна машина і вид на гори – про що ще можна мріяти в активній подорожі?

Це була наша перша і остання ніч в наметі за тиждень. Решту ночей спали в машині.

Ранок в кемпінгу

Сніданок в горах

Ранком вирішили, що настав час гір і мусимо сьогодні забратись по Трансфагарашу до перевалу, до стоянки, де можна лишити машину і піти шукати пригод. По плану було до обіду дістатися перевалу і у другий половині дня збігати на вершину Negoiu. Але, як завжди, стриматись, щоб не спинятись на кожній стоянці і не виходити дивитись на запаморочливі краєвиди – було понад можливостей.

Шосе Трансфагараш

Шосе Трансфагараш

Тому до стоянки ми дісталися близько шостої вечора, а вийшли на маршрут о сьомій, після зборів і перекусу. Далі знов відео краще проілюструє, що відбувається на перевалі, який, як і інші точки збору кіосків і хаотичних стоянок, ми охрестили румунським Яремче.

Декілька фотографій з вечірньої прогулянки:

Хребет Фагараш

Хребет Фагараш

Хребет Фагараш

Хребет Фагараш

Повертались з гір вже пізно вночі і що добре помітили – то це високий рівень розмітки троп на хребті. Ліхтарики не вмикали до пізньої ночі, бо яскраві білі мітки було видно здалеку, а частота їх нанесення дозволяла не задумуватись над напрямком. Навігацію дуже легко здійснювати за допомогою додатку Maps.Me, в якому добре вказані навіть стежки в горах. Саме тому не викладаємо наших треків, адже вони повністю співпадають з даними Maps.Me.

Зверху було добре видно поселення в долині, що яскраво світилися уночі.

Ніч на хребті Фагараш

Ранком наступного дня не хотілося вилазити з машини через холод і вітер. Тому сніданок готували одразу в багажнику. І планували вихід на вершину Moldoveanu.

Ранок в горах

Сніданок в горах

За нашими розрахунками ми мали за день встигнути сходити туди і назад, враховуючи, що до вершини було 11 кілометрів, а в Карпатах ми спокійно давали по 30 км на день, навіть прокидаючись пообіді. Але Трансильванські Альпи були іншої думки, і цю вершину взяти нам не судилося:)

Хребет Фагараш надзвичайно живописний. Ось, приміром, види з першого перевалу.

Хребет Фагараш

Хребет Фагараш

Від перевалу є дві можливі стежки в бік вершини Молдовяна. Вони з’єднуються буквально за кілометр, але є дуже різними. Перша йде ліворуч, по гребеню, і дарує неймовірні краєвиди.

Хребет Фагараш

Хребет Фагараш

Інша йде через озеро Капра і є значно простішою. Ми, звісно, обрали видовижніший шлях, після якого трохи відпочили.

Хребет Фагараш

Далі зустрічаються ділянки шляху, які потрібно долати, чіпляючись руками за металеві троси, але нічого складного в тому немає.

Хребет Фагараш

Чим далі від перевалу, тим красивішим і безлюднішим стає маршрут. Загалом, в горах, в порівнянні з Карпатами, туристів дуже мало. Біля озера Капра, яке за величиною в рази більше за Несамовите, стояло лише три намети.

Хребет Фагараш

Хребет Фагараш

Незважаючи на те, що жодної найвищої вершини ми не взяли, Трансильванські Альпи вразили нас дуже глибоко. Це дійсно Альпи, і за будовою і за рослинністю. Вони є складнішими за Карпати по проходженню. І незвичнішими за краєвидами. Туди точно варто повернутися, бо потенціал цих гір в своєму першому поході осягнути неможливо.

Ввечері, ще засвітла, встигли проїхати далі по Трансфагарашу і подивитись на водоспад Capra.

Водоспад Капра

А на ночівлю встали на березі гірської річки.

Ранок в горах

Останній день нашої подорожі ми бачили, що вже точно не встигаємо ані пробігтись по масиву Piatra Craiului, ані потрапити на море. Тому прийняли рішення присвятити час дамбі на озері Vidraru і каньйону Bicaz. Дамба є по-справжньому велетенською спорудою. Масштабу картині додає величезна скеля, що височіє над нею.

Дамба на озері Відрару

Проте більше 15 хвилин там немає чого робити, тому швиденько зняли відео, зробили пару фото і вирушили в сторону каньйону.

Дорога нас вела ще через два перевали, які за величчю поступались Фагарашу, але були не менш красивими. Загалом дороги в Румунії нам дуже сподобались. Жодної поганої, де б ми боялися пошкодити машину, не зустрілося.

Каньйон Bicaz остаточно добив своїм масштабом. І слово “масштабність” стало ключовою асоціацією з Румунією. В ньому, як і в соляних шахтах, неможливо було усвідомити всю силу місця, навіть перебуваючи в ньому.

Каньйон Біказ

Величезні вертикальні скелі, між якими лишається місце тільки на нешироку автомобільну дорогу, здіймаються так високо, що піднявши погляд вертикально вгору все одно не з’являється відчуття, що бачиш вершину каньйону. Часом дорога настільки звужувалася, а скелі так нависали, що з’являвся острах зачепитись дахом машини.

Нам дуже пощастило потрапити до каньйону пізно ввечері. Бо, судячи з кількості торгових точок в ньому, це місце вдень заповнене туристами під зав’язку і з паркувальними місцями проблема.

О дев’ятій вечора прийшло розуміння, що наша він’єтта на румунські дороги закінчується за 3 години і це стало мотиватором встигнути доїхати до кордону опівночі, щоб не доплачувати зайві євро. Чим все закінчилось можна побачити в останньому відео з поїздки.

Наш маршрут Румунією можна прослідкувати по наступній карті:

Їдучи в Румунію ми і близько не могли уявити, яке враження вона справить на нас. Це країна відкриттів, що не вимагає великих бюджетів чи складного транспортного переїзду. Міста, гори, дороги, люди – ми лишились в захваті від усього. І, звісно, тепер роздумуємо коли наступного разу по-справжньому виберемось у Трансильванські Альпи, щоб з головою поринути у їхню магічну красу.

Корисна інфо:
– в паспортах маємо польські багаторазові шенгенські візи, яких абсолютно достатньо для перетину кордону з Румунією.
– для користування румунськими автодорогами потрібно купувати він’єтту, що продається на будь-якій заправці одразу за кордоном і коштує близько 5 євро на тиждень.
– паливо в Румунії дуже дороге, 1,1 євро за літр дизеля. Решта цін помірні: доба парковки 30 грн, пакет соку 25 грн (супермаркети Penny, Lydl), вечеря на двох в доброму затишному кафе зі смачною кухнею – 400 грн, ніч в кемпінгу з гарячим душем, кухнею і пральною машиною обійдеться в 10 євро (1 машина, 1 намет, 2 людини).
– до сплати в супермаркетах і на заправках приймають картки і готівку. Останню лише в Румунські Леях. Якщо ви спробуєте домовитись про розрахунок в євро, то курс буде абсолютно не вигідним. Єдиний виняток на нашому шляху – кемпінг Ananas, де можна було без проблем розрахуватись в євро за добрим курсом.
– гроші краще міняти в банках, обов’язкова наявність паспорту для здійснення обміну. Банки працюють лише до 17:00.
– намети можна ставити всюди, де завгодно, окрім місць із знаками заборони. Якщо такі будуть, ви їх не пропустите. Звертайте увагу на слово Interzisa. Воно означає заборону.
– англійську в Румунії розуміють не всюди, проте проблем зі спілкуванням не було жодних. Румунська мова схожа на італійську.

Як вам такий формат подорожей? Чи цікаво читати й дивитись? Чи надалі ділитись такими матеріалами?

Захід сонця в Бакоті

*Бажаєте підтримати розвиток ПроПоходи? Купуйте спорядження в наших партнерів через посилання нижче. Ми отримаємо невелику комісію з вашої покупки, а ви не витратите жодної додаткової копійки.