Антон Прохоров
Автор блогу ПроПоходи. Свої перші гірські кроки зробив 25 років тому в Алтайських горах. Зараз живу і працюю в Києві. Обожнюю гори, рух, складні задачі і легке спорядження.

Тривалість: 12 днів; 90 км.

Маршрут: Санта-Крус (Santa Cruz de Tenerife) – гори Анага (Anaga) – притулок Альтавіста (Altavista) – Тейде, 3718 м (Teide) – Піко В’єхо (Pico Viejo) – кемпінг Чіо (Chio) – кемпінг Сан Хосе де Лос Йанос (San Jose de Los IIanos) – кемпінг Лос Педрегалес (Los Pedregales) – маяк Тено (Faro Del Teno) – каньйон Маска (Masca) – Лос Гігантес (Los Gigantes) – Війа де Аріко (Villa de Arico) – кемпінг Мадре Дель Агва (Madre Del Agua) – Місячний Пейзаж (Paisaje Lunar) – Вілафлор (Vilaflor).

[Опис і фото]
[Карта маршруту]
[PDF путівник і GPS-трек]

Опис і фото

Якби хтось спитав мене до подорожі на Тенеріфе, які асоціації виникають в моїй голові, коли до вух доноситься слово Канари, я б не придумав нічого, крім пляжу, пальми і океану.

А як щодо різноманіття гір, реліктових лісів, одного з найвищих в Європі вулканів, марсіанських пустель, глибоченних каньйонів, чорних пляжів, парапланеризму, каякінгу, скелелазіння, серфінгу, екзотичних фруктів за копійки і крутезних кемпінгів за $0.00?

Так, ми вкрай мало знаємо про Канари, а вони можуть здивувати навіть вибагливих мандрівників.

Цього разу, натхненні нашою мандрівкою на Кіпр, ми почали пильніше приглядатись до островів. Адже це чудовий варіант і в гори попасти, і на пляжі відпочити. Обираючи серед різних варіантів ми керувалися наступними вимогами: насиченість, бо хочеться за короткий строк побачити якомога більше; екзотичність, бо ми мріяли про нові незвідані відчуття; доступний переліт, щоб наш досвід могли повторити якомога більше читачів і, з цієї ж причини, відсутність потреби в оформленні додаткових віз (віват безвіз!).

Врешті, на карті трапився острів, який обіцяв значно більше, ніж ми сподівались знайти в одній мандрівці. І на площі втричі меншій за Київську область.

Рішення прийнято – ми летимо на Тенеріфе – один із островів Канарського архіпелагу.

Запланована подорож передбачала незвичний нам формат походу. Якщо на Кіпрі плани могли змінюватись щодня залежно від наших бажань та можливостей, то цього разу ми мали ретельно спланувати всю мандрівку. Причина тому – визначені місця для наметів, які слід бронювати завчасно. Та ж схема, як в мандрах готелями, тільки в цьому випадку всі ночівлі безкоштовні. З вас лише попередження про приїзд.

Тенеріфе. Кемпінг Чіо

Задовго до вильоту ми вже знали яким маршрутом будемо йти, де заночуємо, скільки будемо брати з собою субліматів і, навіть, в які дні будемо поповнювати запаси продуктів.

Найзручнішим по вартості та логістиці авіаперевізником виявився Ryanair. Оскільки прихід Ryanair на український ринок авіаперевезень планувався тільки у 2017 році, квитки довелось брати з Варшави, з пересадкою в Осло.

Мандрівка почалась з веселої помилки – ми не звернули увагу на триваліcть автобусного переїзду до Варшави, коли купували квитки. 25 годин в автобусі – абсолютний рекорд за все життя, який жодного бажання перевершити в майбутньому немає.

В Варшаві одна за одною пригоди не давали нам засумувати. Спершу виявилось, що кондуктор в електричці не приймає картки. А довгих зупинок на шляху до аеропорту, щоб вибігти до банкомату, немає. Соромно, та ми проїхали “зайцями”.

Автобус, який мав довести нас до терміналу, спізнився більш ніж на дві години, бо водій проспав:) Коли, врешті, автобус приїхав, ми вже встигли самі поспати, поїсти, купити квитки, здати їх і поміняти на нові, бо тривалість дії квитка становить дві години.

За півгодини до початку посадки на літак на табло засвітилось загрозливе “відкладено”. Ще за годину ми зрозуміли, що запас в півтори години між рейсами був наступною помилкою планування.

Врешті-решт, ми злетіли, але вже без жодних надій на вчасну пересадку в Норвегії.

В Осло наш літак припаркувався одразу поруч з наступним. Логічний план народився блискавично – першими вибігаємо з літака, мчимо до стійки реєстрації, чуємо заспокійливе: “Так, ми зараз зателефонуємо, на вас там зачекають” і, щасливі летимо на Тенеріфе. В реальності працівники аеропорту відповіли, що ми спізнились, і вони не можуть нічого вдіяти.

За вікном був наш літак, в нього сідали пасажири, а ми могли хіба постояти біля вікна і провести його очима. Застрягши в Осло, ми дізнались, що Ryanair – це компанія point-to-point. Тобто, вони гарантують, що ви попадете до найближчої запланованої точки. Але не до фінальної. Тож, наша ситуація була лише нашою проблемою.

Промоніторивши варіанти взяли квитки  на наступний день на сусідній з Тенеріфе острів, Гран Канарія (Gran Canaria). Не Тенеріфе, бо найближчий рейс був аж за три дні, а провести три дні в грудневому Осло, коли організм вже налаштувався на тепло – план такий собі. З Гран Канарії до Тенеріфе знайшли чудове сполучення поромом.

Безкоштовна ручна поклажа Ryanair

Працівники аеропорту пообіцяли, що прихистять на ніч всіх невдах, але зможуть це зробити тільки після півночі. Ми давно вже не спали в комфорті й мріяли про бодай якесь ліжко, тому слухняно чекали зазначеної години. Вночі охоронець відкрив двері невеликого приміщення, а там лише купа дерев’яних стільців, поставлених рядами. Нам то було все одно, в нас ліжка одразу в рюкзаках. А от решту пасажирів, які попали, як і ми, було шкода. Вже за 10 хвилин наші тіла були в спальниках і на килимках, голови торкнулись імпровізованих подушок з одягу і ми відключились.

Ранок почався зі знайомства з цінами в кафе аеропорту. Виявилось, що сублімати не такі вже й дорогі, якщо порівнювати їх з бутербродом за 600 гривень.

Паста Прімавера на сніданок, очікування рейсу, переліт в напівсні і ми в обіймах теплого вечірнього океанічного бризу.

На Гран Канарії нас чекав новий квест – вчасно дістатись Декатлону і купити газ для джетбойла. Ми прилітали о дев’ятій вечора в суботу, а магазин зачинявся о десятій, і в неділю не працював.

Нас виручив той факт, що крім ручної поклажі ми не мали іншого багажу. Швидко зіскочили з літака на автобус, встигли злякатись, що неправильно визначили часовий пояс, коли телефони показали 22:20, виявили, що телефони – не найкращий варіант для відстеження часу на Канарах, пробігли від зупинки до Декатлону і на останніх хвилинах роботи магазину взяли омріяний газ.

Парк на Гран Канарії

По іншу сторону хайвею від Декатлону  розташувався Ашан, який на Канарських островах має назву AlCampo. Не зважаючи на те, що він теж мав працювати до десятої вечора, а на годиннику світилось 22:25, охорона без жодних нарікань пустила нас всередину і весь великий магазин чекав, доки ми виберемо собі вечерю.

Maps.Me підказав для ночівлі невеликий пляж поруч з магазином, і ми сподівались, що нас там ніхто не знайде, адже ночувати поза кемпінгами на Канарах заборонено. Як виявилось, там вже спали двоє хлопців з Бельгії, які теж хотіли лишитись непоміченими. Ми запевнили колег, що жодного стосунку до поліції не маємо і розклали табір поруч. Без намету, знов лише килимки і спальники.

Швидка вечеря під перший в житті шум океану і миттєвий глибокий сон.

Зранку, ще затемна, дістались автобусом до порту, де нас чекав перший в житті міні-круїз океаном. Паром, океан, схід сонця. Мрії на Канарах здійснюються одна за одною.

Порт Лас Пальмас
Світанок в Атлантичному океані

За три години – порт Санта-Крус (Sanra Kruz de Tenerife), найбільшого міста на Тенеріфе. Головна автобусна станція в столиці нагадала велетенський мурашник. Сотні автобусів та тисячі людей. Три поверхи лише платформ для автобусів. Ми дивом встигли на рейс, який прямує в гори Анага (Anaga), до нашого першого пункту призначення.

Дороги на острові – рівні й комфортні, навіть якщо прокладені високо в горах. Всі автобуси – суперсучасні. В окремих є usb-зарядки для телефону біля кожного сидіння. І ремінь безпеки, яким на гірських дорогах радимо користуватись, бо водії рідко тиснуть на гальма, а замість того активніше працюють кермом і голосно сигналять на віражах дорожнього серпантину.

Останні півкілометра до притулку, де ми мали ночувати, пробігли пішки. І вже за цю коротку прогулянку краса навколишніх краєвидів підтвердила, що напрям подорожі ми вибрали правильно.

Гори Анага на шляху до притулку

Дочекалися чек-іну, кинули речі й рушили досліджувати західну частину неймовірних гір Анага.

Дорога в горах Анага

Незважаючи на дощ, прогулянка була фантастичною. Навколо – гострі вершини гір, різноманітні екзотичні рослини і безмежний океан до горизонту.

Гори Анага

Гуляли стежками, доки не почало сутеніти. Аж тоді прийшли на автобусну зупинку, аби лиш пересвідчитись, що останній автобус вже поїхав. Це був перший “останній” автобус, який ми пропустили на Тенеріфе. Та далеко не останній.

Назад до притулку йшли по дорозі пішки, обговорюючи все, що встигли пережити і побачити за попередні дві доби.

Притулок, в якому ми зупинились на ніч – єдине місце в горах Анага, де можна законно переночувати. І одне з найкрасивіших за всю подорож. Так виглядав сніданок другого дня на острові.

Сніданок в притулку

Сьогодні ми запланували відвідати ту частину гір, де вже потрібна перепустка. За її відсутність – штраф 600 євро. Оформили її заздалегідь в інтернеті й були спокійні.

Вид з оглядового майданчика в горах Анага

Варіантів прогулянки мали два. Культурний, що містив розмічені стежки, вказівники і оглядові майданчики з мальовничими краєвидами. І більш дикий, що був довшим, безлюднішим і небезпечнішим… Думаю, зрозуміло, який з них обрали ми.

Гарна скеля

Маршрут виявився казковим. Реліктові тропічні ліси, рослини, які ми бачили вперше в житті, океан далеко внизу і гори, гори, гори навколо.

Магічні реліктові ліси
Магічні реліктові ліси

На одній з вершин, ще здалека, помітили пальму. Єдину пальму на всьому горизонті. Як думаєте, що ми побачили, коли підійшли ближче?

Пальма на горизонті

Ніколи не робіть такого. І сміливо ламайте руки тим, хто робить.

Наступна частина треку проходила через стрімкі й вузькі стежки з рухливим вологим камінням, де кожен крок вимагав уваги і зосередженості. А навколишні краєвиди ніяк не дозволяли зосередитись на тому, що відбувалося під ногами. Їх не передати ані словами, ані фотографіями. Це нескінченність захоплення.

В ближчому селі ми познайомились з чоловіком, який останні дев’ять років був єдиним жителем населеного пункту.  Майже без знань іспанської з нашого боку і англійської з його, ми легко і весело спілкувались мовою міміки і жестів. Розказали про себе, дізнались про нього та отримали запрошення погостювати кілька днів.

Дорогою вздовж узбережжя

Та кожен день в цій подорожі був запланований наперед. Тому гостювання довелось перенести на майбутнє. Однак в треку ми поставили мітку, де мешкає цей щирий пан. Може хтось з вас навідається до нього в гості.

Ще кілька скель і поворотів – і перед нами незабутній захід сонця. Хоч до відправлення останнього автобуса в сторону притулку лишалось зовсім мало часу, ми затримались на коротеньку фотосесію.

Захід сонця поблизу пляжу Беніхо

Цього ж вечора, в світлі останніх променів сонця, ми вперше в житті торкнулись океану.

Атлантичний океан

Вже в темряві зустріли кількох німецьких хлопців та дівчат. Вони повідомили, що останній автобус, звісно ж, пішов. Тому в нас два варіанти – або йти гірською стежкою, яка слизька після дощу, або втричі довшою асфальтованою дорогою і сподіватись, що нас хтось підвезе. Ідея пробиратися крізь незнайомий ліс з одним робочим ліхтариком ані трохи не втішала, тому вибір на користь 9-ти кілометрової нічної пробіжки асфальтом був очевидним.  

Та не все стається так легко, як хочеться. Часом буває ще легше. Після перших ста метрів шляху поруч зупинилася автівка і водій запропонував підвезти нас аж до притулку.

Залишок вечора ми сиділи на веранді, милувались гірськими вершинами в сріблястому світлі місяця і говорили з новим знайомим про мандри і пригоди.

Наступного ранку встали ще задовго до сходу сонця, щоб встигнути на перший автобус до вулкану Тейде, який відправлявся з Пуерто-де-ла-Круз. До нього ще два автобуси з пересадкою на автостанції в Санта-Круз.

Вже в черзі на автобус до вулкану дізнались, що він не перший, а єдиний за весь день. І охочих поїхати було більше, ніж автобус міг вмістити. Та, виявляється, на Тенеріфе пречудовий перевізник-монополіст Titsa. Якщо пасажирів більше, ніж місць в рейсовому автобусі, компанія підганяє ще один, щоб забрати всіх мандрівників до останнього. Без жодних додаткових платежів.

За дві годити ми вже були на висоті 2400 м.н.р.м., на початку стежки до вершини Монтана Бланка (Montana Blanca) біля підніжжя вулкану Тейде (Teide). Зверніть увагу, навіть на цій висоті стоять контейнери для сортування сміття.

Цього дня ми наче потрапили на іншу планету. На зміну вологим тропічним лісам і масивним реліктовим деревам прийшли сухі й голі марсіанські пейзажі.

Марсіанські ландшафти дорогою до Тейде

Усе навколо майоріло відтінками жовтого, помаранчевого, червоного кольорів. Тут уже не було й натяку на джерела, чи різноманіття рослин. Навколо лише лава і пемза.

Стара кальдера вулкану

Трек до гори Монтана Бланка – це добра розминка автомобільною ґрунтовкою перед крутим підйомом до високогірного притулку Альтавіста, що знаходиться на висоті 3270 м. Від Монтана Бланка до притулку ми планували пройти за годину, та через стрімкий набір висоти шлях розтягнувся на дві з половиною. Дорогою втішали себе частими перепочинками і перекусами.

На підйомі вкотре переконалися, що дарма лишили вдома трекінгові палиці. На цій ділянці маршруту вони б значно полегшили нам життя. Та й в горах Анага на слизьких ділянках ми б почували себе впевненіше.

Захід сонця біля притулку Альтавіста

До притулку дістались, коли сонце майже сіло. Всередині в очікуванні реєстрації сиділо близько двадцяти мандрівників. Заселення по кімнатам відбувається ввечері, та перша зала притулку відчинена протягом дня, щоб подорожуючі могли сховатись від холоду та вітру. Нам це стало в нагоді, бо температура повітря з висотою впала до +2, а вітер змушував шукати укриття.

В притулку стоять кавові апарати та апарати зі снеками. Ми ж джетбойлом і снікерсами зекономили зайвих 10 євро.

Розселення по кімнатам відбувається з урахуванням компаній. Тобто, якщо вас двоє – ніхто не змушуватиме розділитись. Ліжка двоповерхові з товстенними матрацами і ковдрами, бо опалення в притулку умовне, а в нашому випадку за вікном вночі був мінус. Бронювання місць – заздалегідь через інтернет.

Вечерю можна готувати на загальній кухні. Тут є як посуд, так і газова плита. Папірець над мийкою попереджає, що вода не питна, та з фільтром ми могли ігнорувати цю інформацію.

В притулку збираються цікаві туристи з усього світу, з якими приємно поспілкуватись і поділитись досвідом. Тому, якщо матимете вибір чи підніматись на Тейде підйомником, чи через притулок – неодмінно обирайте останній варіант.

Вставати на сходження потрібно о 5 ранку. Навколо – суцільна темрява і мороз. Пікантності додавало те, що для другого ліхтарика ми досі не придбали батарейки, тому, замість нього, використовували телефон.

Коли підйом був особливо крутим, каміння особливо слизьким, а вітер дув особливо сильно, ми знову згадували, як гарно ходити з трекпалицями.

Світанок на вершині закрили від нас хмари. Тому легендарних фото з тінню Тейде зробити не вдалося.

Світанок на вершині Тейде, 3718 метрів

Та в очікуванні прояснення ми провели цілу годину за температури до -10. А це мегакрутий тест для нашого набору одягу.

Чекаємо на прояснення на вершині Тейде

На одному зі схилів вулкану можна підійти до отворів, крізь які вулкан дихає сірковими випаровуваннями.

Допоки сиділи нагорі, шлях донизу покрився шаром льоду. І перила, і каміння.

Тому спуск в нас був схожий на балансування на канаті. Кожен хибний крок віщував неприємний удар об каміння.

На щастя, еквілібристи з нас вийшли відмінні, тому через півгодини ми вже відігрівались гарячим чаєм біля верхньої станції підйомника і відпоювали француженку, яка не подбала про відповідний одяг. Все ж, інтегрована система – крута річ. Гарячий чай за три хвилини будь-де.

Спускаємось

Через сильний вітер підйомник не працював, чим розчарував всіх, хто мріяв про швидкий спуск до-низу. В наші ж плани підйомник не входив, нам цікавіше відвідати ще декілька вулканів дорогою до кемпінгу.

Першим на шляху був Піко В’єхо (Pico Viejo) висотою 3135 метрів.

З нього відкривається фантастичний вид на Тейде і на сусідні острови.

Вид на Тейде з Піко В’єхо

Решта вулканів були набагато меншими, і їхні назви вивітрились з голови. Водночас, ландшафти надовго закарбувались в пам’яті.

Стежка по цей бік Тейде часом проходить по дрібній лаві, яка твердіша і гостріша за пемзу.

Взуття тому не радіє, бо наслідки від дотику до лави схожі на аналогічні від контакту з гострим ножем.

Кросівки після подорожі

На нижчих ділянках шлях знов йшов по пемзі, та вже не рожевій чи білій, а масно чорній. А її сипучість настільки сильна, що ноги легко тонуть в чорній масі, й кросівок швидко заповнюється дрібнішими камінцями.

На одному з перехресть стежок ми обрали неправильний напрям і пройшли ним 50 метрів донизу. Щоб повернутись на правильний маршрут по пекельній сипучці ми витратили купу зусиль, адже під ногою пемза швидко осипалась і замість високого кроку догори, з кожним рухом ногою ми підіймались не більше 5 сантиметрів.

На горизонті – острів Ла Гомера

Згодом почали зустрічатись перші канарські сосни. Це саме та рослина, з якої починається заселення флори на вигорілій лаві та пемзі. Своїми довгими голками сосна збирає вологу з повітря і передає її в кореневу систему, зволожуючи ґрунт. Тому під кожною сосною розростається міні-оазис. З часом його площа збільшується і з’єднується з оазисами інших сосен.

Решту шляху до кемпінгу ми бігли в приємному затінку дерев, час від часу перетинаючи порожні автомобільні дороги.

Сьогодні ми набрали 500 метрів висоти до вершини Тейде, скинули більше 2000  до кемпінгу і загалом подолали понад 20 км по горизонталі. Тому сон після вечері прийшов миттєво.

Ранок відзначився сюрпризом. Дарма ми вчора не мастили обличчя кремом з захистом від ультрафіолету. Банальна помилка новачків: холодно, значить не обгориш. Обличчя добряче розпухли і ми виглядали відмінно:)

Поснідавши, попрямували далі досліджувати Національний парк Тейде.

І, хоча цього дня ми не проходили жодну видатну вершину, вулканічні пустелі й океанічні краєвиди вартували кожної витраченої хвилини в дорозі. І масивний Тейде постійно вражав своєю величчю.

Обід, якщо можна так назвати перекус о 16:00, ми влаштували в кемпінгу Аренас Неграс (Arenas Negras). Він вирізняється величезною зоною для відпочинку: десятки столиків, дитячий майданчик, теплий туалет і навіть вертел, на якому можна засмажити цілого кабана.

Після години лінивого релаксу – останні декілька кілометрів до кемпінгу Сан Хосе да Лос Йанос (San Jose de Los Llanos).

Казковий захід сонця

Одразу біля нього розташована автобусна зупинка, з якої вранці ми мали вирушати за продуктами в Санта-Крус.

Декатлон та Ашан на Тенеріфе, як і на Гран Канарії, знаходяться поруч, по різні боки від шосе. За планом, ми мали купити газ, трішки фруктів, хліб і поїхати в наступний кемпінг на західну частину острова. Та Декатлонівські ціни і асортимент затримали нас на три години. Врешті решт, все, що ми купили на 100 євро, ледве влізло в рюкзаки. Після Ашану, наші рюкзаки – Osprey Tempest 30 і Osprey Talon 33 – важили 15 і 23 кг. Жодного натяку на лекгоходство.

Вся справа в фруктовій акції, де за смішні ціни ми набрали купу екзотики. Адже важко встояти, якщо достигле і ароматне манго вартує 1,5 євро за кіло, а три невеликі папайї лише 1 євро.

В парках поруч з магазинами часто зустрічається фірмова рослина Канар – Драконове дерево.

Дорогою до кемпігу Лос Педрегалес (Los Pedregales) ми визначили ще одну особливість транспорту на Тенеріфе: один автобус може обслуговувати одразу два маршрута.

Той, на якому ми виїхали з Санта-Крус, сильно відстав від графіку. Тому в Буенавісту ми прибули з півторагодинним запізненням на наступний рейс, який, як завжди, був останнім можливим шансом дістатись до запланованого кемпінгу.

Коли вся важчезна ноша була вивантажена на ближчу лавочку і ми поринули в Booking.com, номер маршруту на табло автобуса змінився, і став саме тим, який ми вважали упущеним.

Тож вже через півгодини ми долали останні 500 метрів підйому до місця ночівлі і вже в темряві розкладали намет та готували вечерю.

Лос Педрегалес – еталонний кемпінг. Гарне терасування, багато столів, з накриттям з пальмового листя, місця для грилю, мийки з проточною водою, навіть мийки для ніг, туалет і душ, щоправда, останній працює лише в сезон, дитячий майданчик, і звісно ж, чудові краєвиди на гори.

Наслідком вчорашнього джекпоту в Ашані був цей неймовірний сніданок. Ще ніколи в житті ми не пробували за один раз так багато нових фруктів.

Маракуйя, манго, папайя, карамболь, тамарілло, ананас, цікава диня, банани, виноград та фейхоа – непогане меню як для туристів легкоходів, правда?:)

Було б правильно спершу прочитати, як деякі з них вживати… але подробиці цього промаху я пропущу.

Виспавшись та поснідавши, ми попрямували до маяка Тено – найзахіднішої точки Тенеріфе. Наш знайомий розповів, що там, навіть в добру погоду, висота хвиль вражаюча. А перспектива споглядати захід сонця на березі океану додавала мотивації для неблизької прогулянки.  

Оскільки в кемпінгу, крім нас, були лиш дві американки, ми вирішили не брати з собою речей і лишили все в наметі, попросивши дівчат наглянути за ним.

Дорога до маяка починається одразу від кемпінгу і проходить через кілька невеликих сіл.

В одному з них – Тено Альто – ми придбали місцевий сир, що за смаком нагадував гуцульський будз. Сервіс – на вищому рівні. Після привітання ми чекали, доки продавщиця додивиться серіал. І аж тоді вона підійшла, щоб відрізати нам сиру.

Після поселень – прогулянка траверсом гори і стрімкий спуск вниз на ідеально рівну асфальтовану дорогу. В час нашої подорожі вона ще була заборонена для проїзду. Та в 2017 році по ній вже ходитиме автобус від Буенавісти.

Маяк Тено діючий, тому закритий для відвідування.

Та поруч з ним є невеликий пірс, звідки можна спостерігали за бурхливим океаном і величезними хвилями. Не уявляю, що там відбувається за поганої погоди.

Досхочу насолодившись видовищем, ми попрямували до Буенавісти тим самим новеньким асфальтом.

І мали мізерну надію встигнути на останній автобус до кемпінгу (ха-ха:)). Прохолодний вітерець, зорі й шум океану – пречудове доповнення десятикілометрової прогулянки.

На додачу до всіх “вау” за день, дорога проходила крізь щойнопрокладені в скельному масиві тунелі.

В Буенавісті жодних сюрпризів: останній автобус пішов задовго до того, як ми дістались автостанції. Дорогою ми зустріли парапланериста з Чехії, який десь загубив своїх друзів і, щоб не нудьгувати, вирішив скласти нам компанію в прогулянці. З його слів ми дізнались, що Тенеріфе ще й пречудовий напрям для парапланеристів.

Уже на околицях міста нас наздогнала машина з веселими хіпі, які прямували в гори повз наш кемпінг. Тож ми рушили з ними, а наш новоспечений знайомий лишився чекати на своїх друзів.

Над ранок ми спустились на автобусну зупинку поруч з кемпінгом, щоб доїхати до каньйону Маска (Masca). Автобуса в запланований час не було і ми, як завжди, стопнули когось цікавого. Цього разу нас підвіз німець-скелелаз, який прямував саме в каньйон.

Маршрут по Масці бере свій початок в однойменному селі, де можна докупити фруктів або пообідати в одній із численних кав’ярень.

На проходження чотирикілометрового каньйону включно з фотографуванням ми виділили дві години. В такому випадку мали б ще годину відпочивати на пляжі, перед тим як осідлати океанічні каяки та вирушити до найближчого портового міста.

Виявилось, що рельєф каньйону неочікувано складний. Нам довелось заледве не бігти, щоб хоч якось встигнути до зазначеного часу.

Перші кроки каньйоном Маска

На шляху ставало величезне каміння, яке часом треба було долати зверху, а часом – пролазити під ним.

Де-не-де стежка вела крізь тунелі з височенної трави, а іноді змушувала чіплятись за вбиті в скелю труби, щоб вдало оминути небезпечні ділянки шляху.

На десерт – численні проходження через річку, що тече дном каньйону.

Та навколишня краса змушує забути про всі складнощі й дивуватись кожному повороту каньйону як новій планеті.  

На виході з каньйону чекає приємний сюрприз – дядечко продає холодну колу. Але найбільшою несподіванкою для нас була відсутність компанії, з якою ми домовились про оренду каяків. Як виявилось, хвилі були надто високі для таких активностей і хлопці вирішили не ризикувати.

Інший варіант вибратись з пляжу, яким ми і скористались, – щогодинний катер до Лос Гігантес (Los Gigantes). Він коштує 10 євро і вміщає близько двадцяти пасажирів. В той день судно виглядало зовсім крихітним на фоні хвиль. І ще крихітнішим в порівнянні зі скелями, вздовж яких пролягав його курс.

В Los Gigantes спершу ми знайшли вайфай, щоб придивитись в букінгу хостел. Добратись до кемпінгу цього дня ми вже не встигали, а порушувати закон і розкладати намет де-не-де, не хотілось.

Знайшовши добру пропозицію, ми поїхали у сусіднє містечко, Арменіме (Armenime), де заночували в чудовому гестхаусі Felix Casanova. Власник – привітний і гостинний голландець Арі, який весь вечір розказував безліч цікавих історій і турбувався про кожну нашу забаганку. Випрати речі – без проблем! Фрукти – на здоров’я. Чай-кава-печиво – будь ласка. Порадити кафе на вечір – запросто.

А його сніданки – це незрівнянне буйство на перший погляд непоєднуваних інгредієнтів і страв, від яких не можеш відмовитись, навіть коли в шлунку вже немає місця.

Кулінарні шедеври, затишок та гостинність Арі заледве не спокусили залишитись в нього ще на день. Та часу на запланований маршрут було обмаль, тому, ввімкнувши максимальний режим сили волі, ми рушили далі.

Кілька автобусних пересадок – і перед нами містечко  Війа де Аріко (Villa de Arico), де ми вперше стикнулися зі справжньою сієстою. Якщо ви хочете поїсти в час сієсти – не вийде, бо ресторани закриті. Бажаєте придбати щось в магазині – доведеться чекати вечора.

Сієста

Тому обід наш складався з ананасу, який ми вже декілька днів тягали з собою, ще з часів фруктового безумства в Ашані, та пляшки коли, яку вдалось випросити в кав’ярні, в якій забули закрити двері на ключ.

Як виявилось, якщо в кафе ви купуєте напій в скляній тарі, не маєте права забирати пляшку з собою. Хто зна чому. Власниця бігла за нами два квартали, доки, зважаючи на крики жінки, нас не спинив поліцейський. Врешті решт, колу перелили в паперовий стаканчик та відпустили порушників на волю.

Маршрут, який ми запланували на останні три дні подорожі, починався біля місцевої церкви і вуличками виходив за межі міста.

Далі можна було обрати шлях: або йти невеликою  каньйоноподібною долиною, або автомобільною дорогою. Оскільки було вже далеко за полудень, а до нашого місця призначення лишалось багато кілометрів по горизонталі і метрів по вертикалі, ми обрали другий варіант з надією, що нас хтось підвезе.

Омріяна автівка спинилась лише за кілометр до фінішу, та прогулянка подарувала нам додаткову point-of-interest на карті: будинок, де тусуються скелелази.

В ньому є душ і місця для ночівлі. Для тих, хто не хоче розлучатись з наметом – плаский дах, захищений від вітру високими цегляними бар’єрами. Поруч – чудовий каньйон з прокладеними трасами для скелелазів, і спорядженням в оренду. Тож, якщо ви захочете включити до своєї подорожі на Тенеріфе скелелазіння – немає проблем!

Ввечері того дня ми вперше порушили закон і заночували поза кемпінгом, в зоні відпочинку El Contador. Адже на нашій карті це місце було позначене як таке, що обладнане місцем під намети. Насправді ж, його не було.

Аби не дражнити рейнджерів своїм наметом, ми встали ще вдосвіта і зібрали табір.

Ранок в Ель Контадор

На сьогодні в нас був запланований перехід до наступного кемпінгу, Мадре дель Агва, що оснащений будиночками для ночівлі. Майже весь маршрут йшов автомобільною ґрунтовкою, тому кілометри шляху пролітали один за одним.

З огляду на такий ритм, ми розмріялись про довгий вечірній відпочинок і неспішні розмови за смачною вечерею.

Та, схоже, всесвіт того дня був не на нашому боці. Кемпінг виявився закритим і біля воріт містилось чітке повідомлення, що будь-яке розміщення наметів в ньому заборонене.

Ми ж не хотіли так просто відступати, подолали паркан і пішли шукати на території когось або щось, що вкаже нам, де краще розміститись. На першому ж будинку висіла вебкамера і під нею напис, що таких камер в кемпінгу багато, тому краще не робити дурниць. Це був доволі переконливий аргумент. То ж, набравши води, ми пішли порушувати закон без відео-нагляду. Дістатись в той день до наступного кемпінгу в нас не було жодних шансів.

Допоки розбирались з місцем для ночівлі, пройшло так багато часу, що намет ми розставляли вже в сутінках. Налякані можливими наслідками зустрічі з поліцією, користувались лише червоним світлом ліхтарів:)

Наступний ранок запам’ятався нам на все життя. Ніжно ванільне сонце ставало з-за сусіднього острова. Його промені блукали океаном хмар, що прикривав собою Атлантику. Ми стояли мов німі й милувались кольоровими метаморфозами. Кожен момент світанку був незрівнянним.

Світило далі піднімалось небосхилом, а ми збирали табір і неспішно снідали, споглядаючи цю красу.

На останній день в горах Тенеріфе ми запланували відвідини Місячного Пейзажу (Paisaje Lunar), що розташований на півшляху між Мадре дель Агва і містечком Вілафлор (Vilaflor). Він нагадує мініатюрну частину турецької Каппадокії, що схована поміж лавових розсипів.

Тут вже вельми багато туристів, тому, якщо хочете влаштувати безлюдну фотосесію, краще приходити раніше. Інакше вдалого моменту для кадру доведеться чекати певний час.

На першому роздоріжжі після місячного пейзажу погляд зачепився за марку маршруту, яку не зустрічали раніше.

Найперше виринула абревіатура GR, якою позначають наддовгі туристичні стежки. А наступні цифрові символи підтвердили здогадку. Хвилина в Вікіпедії і ми дізнаємось, що на Канарах прокладено маршрут Grand Randonnee #131, довжиною понад 600 км, що проходить по семи островам архіпелагу. Іронією долі ми дізнались про неї в передостанній день перебування на острові.

Означає, що в ту стороне не йде жоден з маркованих маршрутів

Залишок дня ми спускались до океану то автобусами, то стопом. В одному з супермаркетів взяли свіжих фруктів і попрямували до кемпінгу Монтана Роха (Montana Roja), де планували заночувати на березі океану.

Та всесвіт знов вирішив випробувати наш безмежний оптимізм. Кемпінг виявився зачиненим на зимовий період. Пізня година не мотивувала блукати в пошуках ночівлі, тому ми віддали цю справу booking.com. Часом, коли шукаєш житло в низький сезон і в останні години доби, можна втрапити на цікаві пропозиції. Так виявилось і цього разу. Трикімнатний пентхаус з ванною, пральною машинкою і повноцінною кухнею за 40 євро – виявився чудовим варіантом для відпочинку і приведення себе до ладу після довгої подорожі.

Останній день ми провели на пляжі поруч з містечком Лос Абрігос (Los Abrigos), час від часу пірнаючи в прохолодний океан, відігріваючись на сонечку і ласуючи екзотичними фруктами.

Відпочинок на пляжі

Коли сонце сховалось за горизонтом, ми попрямували в аеропорт, до якого Maps.Me показував пряму стежку в декілька кілометрів. Навіщо брати автобус, коли можна востаннє прогулятись теплою ніччю? – міркували ми..

Останній захід сонця на Тенеріфе

Зупинившись перед першим парканом ми перепитали програму, чи точно тут є стежка. Сумнівів не було. Є. Перед другим парканом ми перевірили ще раз. Таки є. Третій паркан змусив нас поглянути на карту ще раз та Maps.Me впевнено показував, що ми йдемо в правильному напрямі. Врешті решт, впершись в яскраві ліхтарі ми зрозуміли, що програма не ідеальна і не навчилась розрізняти дозволені і недозволені для проходження стежки. Інакше вона не повела б нас в аеропорт крізь злітно-посадкову смугу.

Посміхаємось в будь-якій ситуації 🙂

Ми не стали чекати поліцію, а швиденько зникли з поля зору прожекторів і, пролізши через звалище закинутих вантажівок та кар’єр, невдовзі спали в залі очікування.

За традицією, після останньої вечері, заховали в кущах біля аеропорту повнесенький газовий балон і ніж, які не можна брати на борт літака і майнули на реєстрацію.

Мандрівка видалась надзвичайною. Перед її початком жоден з нас не міг уявити, всього різноманіття природних чудес, яке нам судилося побачити лише за два тижні. І пригод, які доведеться пережити, щоб досягти мети. Канари настільки легкі та доступні для українців, що мріяти про них не можна. Треба туди вирушати.

За нашими підрахунками, мінімальний бюджет подорожі на особу на 2 тижні трохи більший 200 євро, включно з транспортом до Тенеріфе, переїздами по острову, балоном газу, трьома ночівлями в притулках і 10 євро на смачні фрукти.

Карта маршруту (скорочена)

PDF путівник і GPS-трек

Для вас ми підготували детальний путівник на 25 сторінок для організації мандрівки, де є інформація про:

  • оптимальний маршрут по острову;
  • інструкції для безкоштовного бронювання кемпінгів;
  • інструкції з отримання дозволу для прогулянки в гори Анага;
  • інструкція з бронювання туристичного притулку під Тейде і готелю в горах Анага;
  • рекомендації по місцевому транспорту включно з номерами маршрутів;
  • поради по економії коштів;
  • корисні поради для мандрівки;
  • трек маршруту з усіма точками і повна Google-карта;
  • запал до пригод і море позитивних емоцій, з якими ми складали путівник.

Вартість путівника 299 грн. Це мізерні кошти в порівнянні з бюджетом мандрівки, водночас, інформація з путівника значно спростить і прискорить для вас підготовку до подорожі. А передані нам кошти будуть залучені до розвитку проекту.

Для прикладу, скріншоти двох перших сторінок путівника:

Щоб придбати путівник і трек, напишіть нам на пошту propohody[собачка]gmail.com і ми швидко все організуємо. Зі всіма питаннями сміливо звертайтесь до нас в коментарях!

На завершення, наше відео з мандрівки:

  • Стiльки проблем з автобусами… чи не було б простiше взяти машину, i вiд машини вже ходити в треки?

    • Привіт! Якщо б всі треки були з поверненням в ту ж точку, де починались, точно було б простіше на авто. Бо оренда машини там супер дешева. Так як ми збирали інфо, то входи і виходи з трас були на великій відстані. Якщо суто відпочити, то в половину місць вже їхали б авто. Тим більше, що на маяк вже має бути відкритий проїзд.

    • Orest Kotylo

      Власне на Тенерифе проблем із автобусами жодних. Два роки тому під новий рік ми зробили вилазку на тиждень, знайшли готельчик в Puerto de la Cruz (10 хв. пішки до автобусної станції) і зробили 5 походів у різних куточках Тенерифе. Відео про ці походи – тут: https://www.youtube.com/watch?v=N70F9490CJk&index=3&list=PLlM3VpGO-fq97pS8exWrhZVfuYGrhuhrM

  • Олексій Нетак

    Кемпінгу Монтана Роха (Montana Roja) закритий вже назавжди( там мають будувати готель), проте поряд з ним, ми зустріли декілька туристів які розклали там намети, і декілька днів там жили і ніяких проблем у них з поліцією не виникало. Це місце гарно підходить для останніх днів на тенерифе. Як думаєте є варіанти після спуску з Маска до Лос Гігантес (Los Gigantes), добратись до якогось кемпінгу?

    • Олексію, ми планували дістатись сюди: Camping Castillo de Himeche
      Camino Himeche, 3, 38680 Guía de Isora, Santa Cruz de Tenerife, Іспанія
      +34 922 69 30 63

      https://goo.gl/maps/EUdnR9Z44YE2

      Дякую за інфо по Монтана Роха!